Протягом тисячоліть розвитку ранньої людської цивілізації художньо-естетичні потреби людини, які виникли в процесі її трудової діяльності, задовольнялися засобами народного мистецтва в усіх (часто синкретичних) його різновидах і жанрах: словесному, образотворчому, музичному, хореографічному тощо.

Синкретизм — (від грецького «з’єднаний») означає нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвиненого стану будь-якого явища. У первісному мистецтві синкретизм являє злитість різних видів мистецтва, коли танці, музика, співи, поезія не відокремлені.

Фольклор — це усна творчість трудового народу. Термін «фольклор» (з англійської — «народна мудрість») уперше вжитий у 1846 році англійським ученим Вільямом Томсоном.

Основні особливості фольклору:

1. Фольклор — явище колективне, при цьому не принижується роль талановитих особистостей (Маруся Чурай, Семен Климовський).
2. Фольклор — явище національне, у ньому відображено духовне обличчя народу, його національний характер, працю, побут, світогляд.
3. Фольклорні твори анонімні.
4. Форма побутування фольклору — усна.
5. Фольклорні твори зазвичай варіативні.
6. Результатом колективного збереження фольклору є традиційність виконання.
7. Фольклор передає прагнення, мрії та погляди широких народних мас.
8. У фольклорі негативно зображуються вороги народу, оспівуються найкращі людські риси.
9. Фольклорні твори складаються на основі народної мови, яка має свої діалектні особливості, наголоси, інтонацію, систему символів тощо.

Основними жанрами фольклору є думи, балади, пісні: обрядові, родинно-побутові, соціально-побутові, коломийки, історичні; казки, легенди, перекази, прислів’я, приказки, загадки.