(1832)

Літературний рід: епос.

Жанр: повість (сентиментально-реалістична, соціально-побутова).

Тема: зображення життя українського селянства, праця, побут і зви­чаї народу.

Головна ідея: оспівування високих морально-етичних якостей прос­тої людини.

Головні герої твору: Наум Дрот і його дружина Настя, їхня дочка Маруся; Василь (коханий Марусі), Олена (подруга Марусі).

Сюжет: розповідь про сім’ю Наума Дрота — на весіллі подруги Ма­руся й Василь знайомляться й закохуються з першого погляду — Ва­силь просить у Наума Дрота руки його дочки, проте дістає відмову — на другий день Наум Дрот пояснює Василеві причину відмови (Василя за­беруть у солдати) — хлопець іде на заробітки, щоб на зароблені гроші знайти собі заміну в солдати — Маруся, збираючи в лісі гриби, потрап­ляє під зливу, застуджується й раптово помирає (за день до повернення Василя) — тяжко переживаючи втрату, Василь іде до Києва в монастир, а згодом помирає — батьки Марусі знаходять утіху в труді й молитвах.

Про твір: естетичним ідеалом Г. Квітки-Основ’яненка став образ го­ловної героїні — Марусі, у якому втілено найкращі риси української дівчи-ни-селянки. її неймовірна казкова зовнішня і внутрішня врода ідеалізова­на й змальована в народнопоетичному ключі: «Та що то за дівка була! Ви­сока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бро-воньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте…»; «на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна та ще ж к тому ти­ха, і смирна, і усякому покірна». У зображенні Марусі, окрім ознак сенти­менталізму, письменник широко використав ліризм народної пісенності, засоби фольклорного зображення внутрішнього світу дівчини, сильних і піднесених почуттів. Мова героїні пересипана уснопоетичним народним багатством: пестливою лексикою, опоетизованими звертаннями, емоційни­ми вигуками, прислів’ями, порівняннями (Василечку, голубчику, соколику мій! мій козаченьку; матінко моя рідненька!).

В образі Василя найяскравіше втілені риси сентименталізму — пси­хологічний стан закоханого хлопця, віщування серця під час розставан­ня пари на кладовищі, переживання смерті Марусі, добровільний відхід від мирського життя.

Повість насичена позасюжетними елементами: українські народні звичаї, обряди — весілля, сватання з усталеним текстом, емоційними піснями, дотепними примовками. Вражає сцена похорону, народні го­лосіння в устах батьків виписані з етнографічною точністю. Майстерно змальовані в традиціях сентименталізму чудові пейзажі української но­чі, елегійна картина ранку, що стали взірцем для багатьох поколінь письменників. Розлогі портретні характеристики персонажів, насичені фольклорними елементами, повчальні авторські відступи, репліки — це все становить етнографічне тло твору.

Григорій Квітка-Основ’яненко першим в історії української літератури утвердив оповідну манеру письма, за що Т. Шевченко назвав його «бать­ком», пізніше це ім’я поширилося і закріпилося надовго: «батько україн­ської прози». За словами І. Франка, Квітка — «творець людової повісті, один із перших того роду творців у європейських письменствах» (Г.Дмитренко).