(1905)

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: філософська поема.

Тема: зображення «смерті Мойсея як пророка, не признаного своїм народом» — так визначає тему сам автор і далі наголошує: «ця тема в та­кій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім опові­данні».

Головна ідея: заклик вірити у свій народ, у своє майбутнє, позбутися рабської психології й будувати нове життя.

Головні герої: ліричний герой, Мойсей, князь конюхів Єгошуа; Єгова (Бог); єврейський народ; супротивники Мойсея — Датан і Авірон; де­мон пустелі Азазель.

Композиція: поема складається з прологу і двадцяти пісень.

Сюжет твору: сорок років єврейський народ, який вийшов з єгипет­ської неволі, шукав землю обітовану, але за лічені дні до досягнення ба­жаного краю він зневіряється і втрачає оптимізм — у високу світлу мрію вірить лише провідник народу Мойсей — Датан і Авірон пропонують за­кидати Мойсея камінням — Мойсей виходить на широкий майдан, стає на камінь і виголошує промову (невже доведеться розтоптати, «як гнилу колоду», того, кого «батьки звали батьком народу»?) — Мойсей застері­гає народ від Божого гніву, адже йому долею написано йти вперед — Мойсей розповідає притчу про дерева й розтлумачує її зміст — Авірон насміхається й наводить контраргументи (він не вірить у Єгову й пропо­нує євреям поклонятись іншим богам — Ваалу й Астарті) — Датан почав звинувачувати Мойсея (євреїв з Єгипту вийшло сотні тисяч, а сьогодні залишилася «жменька») і закликав народ закидати камінням пророка, проте ніхто не наважився зробити це — юрба виганяє з табору Мойсея, пророк підкоряється, прощається з народом і йде у степ — Мойсей звер­тається до Бога, але у відповідь чує голос злого духа пустелі Азазеля, котрий намагається довести йому марність справи, якій пророк присвя­тив життя — Мойсей упадає в розпач, і на якусь мить його охоплюють сумніви — у цей час з’являється Єгова й пояснює Мойсею, для чого він нині» сипів Ізраїлю з Єгипту — оскільки Мойсей «па момент» засумні­вався, йому призначено, уже побачивши обіцяний край, не ступити до нього і вмерти перед самим порогом своєї мети — вихор у степу, раптом в оточенні парубоцтва з’являється князь конюхів Єгошуа й закликає єв­реїв до походу, до бою, ще мить — і всі зірвуться й ліниві кочівники пе­ретворяться на завойовників, героїв, Авірона поб’ють камінням, а Дата-на повісять.

Віршовий розмір поеми: анапест (пролог написано ямбом).

Літературознавці про твір. Поему розпочинає пролог — звернення до народу: «Народе мій, замучений, розбитий, мов паралітик той нароз-дорожжу…» Таким було українство на початку сторіччя: розштампова-не, розділене між кількома державами, після кількох століть панської неволі, воно, не маючи свого ватажка, пророка, не знало, куди і як руха­тися. Мойсей присвятив себе служінню народові, та доля проводиря складна й підступна. Авірон і Датан підбурюють народ проти Мойсея. Вони навіть погрожують закидати Мойсея камінням. Та ні погрози, ні залякування не спинять пророка. Мойсей усвідомлює, що найголовніше для народу, який тільки-но піднявся, — увесь час рухатись уперед, не спиняючись ані на мить. Він розповідає народові алегоричну притчу— казку про те, як дерева обирали собі короля.

Жодне з розкішних дерев: ані кедр, ані пальма, ані рожа, ані дуб, ані береза — не погодилися служити для захисту, честі, надії, підмоги інших дерев… лише терен згодився принести себе в жертву деревам, боронити їх, щоб вони буяли до неба. Мойсей розкриває алегорію казки — «виклад до неї»:

Дерева — се народи землі,
А король у їх колі —
Божий вибранець, син і слуга
Господевої волі.

У цій притчі Франко викладає свій погляд на пророка-вождя наро­ду, який прагне дістати свободу. Відданість своєму народові, усвідом­лення його прагнень — риси, якими має бути наділений поводир. Зне­вірившись у власних силах, у подальшій боротьбі, піддавшись намов­лянням Авірона й Датана, народ відмовляється слухати Мойсея, віри­ти йому, визнавати за свого пророка. Мойсей полишає табір. Після розмови з Азазелем Мойсей відчуває сумнів, чи справді він служив своєму народові, чи не варто було залишатися в Єгипті. За це Єгова суворо покарав його:

А що ти усомнивсь на момент
Щодо волі моєї,
То побачивши сю вітчину,
Сам не вступиш до неї.