(1959)

Літературний рід: лірика.

Жанр: пісня.

Вид лірики: особиста.

Провідний мотив: материнська любов і відданість своїм дітям.

Віршовий розмір: анапест.

Тип римування: перехресне.

Літературознавці про твір. Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання при­лучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує си­нові рушник вишиваний як символ життєвої дороги, на якому «росянис­та доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї», на якому оживає «і дитинство, й розлука, й… материнська любов». Так А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений із народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої людини — образ матері. її серце сповне­не безмежної любові до дитини. І цю рису душі поет передає економни­ми, але надзвичайно місткими деталями: «незрадлива ласкава усмішка», бо мати вміє і прощати, і наставляти, і жаліти; «засмучені очі», бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її в широкий і бентеж­ний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.

У цьому творі вдало поєдналися задушевність інтонації, загально­людська тема материнської любові, традиційний народнопоетичний мо­тив чекання сина, який автор майстерно втілив в образі рушника, цього неньчиного подарунка, своєрідного спогаду про рідну домівку, матір, отчий край із зеленими лугами та солов’їними гаями.

Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір’ю, він відтворює і щем розлуки, і передчуття майбут­ніх незвіданих доріг, і материнську тривогу за долю дитини (Н. Бернадська).