(1935)

З роману «Вершники»

Літературний рід: епос.

Жанр: новела.

Тема: зображення родини Половців у кривавих подіях громадян­ської війни 1919 р.

Головна ідея: засудження братовбивства й недотримання закону на­родної моралі «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду» — протиставлення загальнолюдських вартостей класовим.

Головні герої: брати Половці — денікінець Андрій, петлюрівець Оверко, махновці Панас і чотирнадцятирічний Сашко, червоний коман­дир Іван; їхній батько Мусій Половець; червоний комісар Герт.

Сюжет: бій у степу під Компаніївкою в серпні 1919 р.: перша сце­на — Оверко вбиває Андрія; друга сцена — від Панасової кулі помирає Оверко, поховання загиблих братів; третя сцена — самогубство Панаса після програного бою з Іваном.

Початок: «Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а ґелґання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою, ось і розбіглися всі по степу, і Овреко переміг. Загони зіткнулися на рівному степу під Крмпаніївкою. Небо здіймалося вгору блакитними вежами. Був серпень 1919 року. Був серпень нечуваного тембру».

Кінець: «На степу під Компаніївкою одного дня серпня року 1919 стояла спека, потім віяв рибальський майстро, ходили високі, гнучкі стовпи пилу, грего навіяв тривалого дощу, навіть зливи, а поміж цим точилися криваві бої, і Іван Половець загубив трьох своїх братів, — „Одного роду, — сказав комісар Герт, — та не одного з тобою класу».

Блакитні вежі степового неба; у всього загону текли дощові сльози; степові пірати зчепилися бортами; майстро переліг на грего;

Слова Мусія Половця: „Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду».

Брати Половці родом з Дофінівки:

1)  Андрій — командував загоном Добровольчої армії генерала Денікіна; привіз батькові Мусію бінокль з турецького фронту; за Мать-Росію; підпрапорщик російської армії, поверхетроковий вояка за веру, царя і отечество; герой Саракамиша й Ерзерума.

„Проклинаю тебе моїм руським серцем, іменем великої Росії-матінки, од Варшави до Японії, од Білого до Чорного моря«.

2) Оверко - під жовтто-блакитним прапором; командував купою кінного козацтва Симона Петлюри; мазепа проклятий; бавився шликом, як дівчина косою; петлюрівське стерво; по „Просвітах» в Одесі на театрі грав та вчительську семінарію пройшов.

„Рід наш великий, голови не щитані. Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід нехай плаче… Рід перевернеться, а держава стоятиме. Навіки амінь».

3) Панас — під чорним прапором — махновський душогуб; вільний моряк батька Махна; колишній моряк торговельного флоту й контрабандист; важкий і дебелий, довне волосся; застрелився сам.

„Рід наш рибальський, на морі бувальський, рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?»

4)  чотирнадцятилітній Сашко з Панасом

5) Іван — під червоним прапором кінного інтернаціонального полку; сухорлявий: служить революції, Інтернаціоналу; наймит Леніна й комуни, комісарська морда.

„Рід наш роботящий, та не всі в роді путящі. Є горем горьовані, свідомістю підкуті, пролетарської науки люди, а є злодюги й несвідомі, вороги й наймити ворогів. От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас і Карл Маркс».

Літературознавці про твір. Я не знаю, хто ще так, як Яновський, змалював громадянську війну в Україні як трагедію народу.

Бій під Компаніївкою, у якому схрещують шаблі п’ять братів Полов­ців, — це модель усієї громадянської війни.

Сила родових інтересів зіткнулася із силою інтересів класових. Під ударами шабель брати падають один за одним, і кожна нова смерть наче перекреслює батькову приповідку: «Тому роду не буде переводу, в кот­рому браття милують згоду», за якою — тривалий моральний досвід людського співжиття.

А що натомість? Натомість з уст спочатку комісара Герта, а потім червоного командира Івана Половця чуємо нову істину: «Рід розпада­ється, а клас стоїть».

Рід розпадається… Отже, руйнуються самі основи життя — і що з то­го, що клас «стоїть»? Пишучи свій твір у 1933-1935 рр., Яновський прагнув надати словам комісара Герта й Івана Половця сили пафосу, але об’єктивно, понад наміри автора, його талант закарбував трагічну правду життя з його невблаганно-моторошною логікою братовбивчого соціального зіткнення, коли загальнолюдське відступає перед залізно-класовим, і як наслідок — кров, кров, кров…

У «кадрі» — уся родина Половців: п’ятеро братів, які воюють під різ­ними прапорами, батько Мусій… Немає тільки матері Половчихи. Але чо­му?! Тому, що якби вона з’явилася, то плакала б над кожним із синів, і її «надкласові» сльози були б однаково солоні. Вона оплакувала б загибель свого роду, і ті материні сльози заважали б авторові із силуваним пафосом підсумувати в 1933 р.: «Рід розпадається, а клас стоїть» (В. Панченко).