Двоскладне речення — просте речення, що складається з підмета і присудка, поєднаних предикативним зв’язком, та синтаксично залежних від них компонентів.

У двоскладному реченні є або обов’язково повинні бути обидва головні члени: Це дуже тяжко (присудок) — написати (підмет) пісню (Д.Павличко). У ньому якийсь головний член може бути пропущений, але він легко відновлюється з контексту або ситуації. Наприклад, обидва речення Спить степ. Крізь сон посміхається, хилить кучеряву голову до Дніпра (Г.Косинка) — двоскладні: у першому є підмет (степ) і присудок (спить), у другому хоч підмета й нема, але він встановлюється з попереднього речення: степ посміхається, хилить голову. Так само в підрядній частині в реченні Між горами старий Дніпро, неначе в молоці дитина, красується, любується на всю Україну (Т.Шевченко) пропущені присудки однозначно домислюються: неначе красується, любується дитина. Отже, й це речення — двоскладне.

Якщо ж у реченні нема присудка і він нібито не потрібний, але є якась обставина, то таке речення теж двоскладне: обставина завжди стосується присудка — навіть якщо його не названо. Наприклад, речення Над степом — небо (Ю.Мушкетик) — двоскладне: у ньому пропущено присудок розкинулося, який сам собою розуміється.

У двоскладному реченні підмет і залежні від нього слова становлять групу підмета; присудок і залежні від нього слова становлять групу присудка. Наприклад у реченні Ніжно-рожеві пелюстки яблуневого цвіту починають потрохи осипатись (М.Івченко) частина ніжно-рожеві пелюстки яблуневого цвіту — це група підмета, а частина починають потрохи осипатись — це група присудка.