Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: героїчна поема (на думку деяких літературознавців — по­вість, літописна повість).

Тема: зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Іго­ря на половців 1185 р.

Головна ідея: заклик руських князів до єднання для спільної бороть­би проти зовнішніх ворогів.

Головні герої: князі Ігор, Святослав і Всеволод; Ярославна (дружина Ігоря); половці Овлур, Гзак і Кончак.

Сюжет: похід князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця (тут також іде детальний історичний екскурс у минуле Русі) — лихі віщування природи, другий бій і поразка війська Іго­ря — плач руських жінок — віщий «мутен сон» київського князя Святосла­ва та його «золоте слово, з сльозами змітане», звернене до руських князів — плач Ярославни в Путивлі на забралі, звертання її до сил природи — князь Ігор у полоні — утеча його з неволі з допомогою Овлура — погоня половців за князем — зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини.

Ігор. Головний персонаж твору — Ігор. Це руський князь, який лю­бить свою батьківщину й без вагань готовий віддати за неї життя. Ігор Святославич — чесний і відкритий, гордий і відважний. Це лицар, який зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба: «Лучне ж бо по­тятим бути, — говорить він, — аніж полоненим…» Вислів цей став кри­латим. Надзвичайну мужність і рішучість Ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. Хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного зна­ку — затемнення сонця? А Ігор вирушає! Хоробрість Ігоря не раз відзна­чають також Всеволод і Святослав, називаючи його сміливим соколом.

Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим ми засуджуємо Ігоря за необачність, недалекоглядність і славолюбство. Він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. Йо­го поспішність призвела до трагедії: дружила повністю розгромлена, ти­сячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла золотого та в сідло невольниче», а головне — відкрилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів половецьких орд.

Святослав. Відповідно до ідейного змісту твору, автор називає Свято­слава великим, грізним київським князем. Як видатного полководця, його вихваляють «німці і венеціанці, греки іморава». Святослав зображений пік­лувальником про долю рідної землі: спустошення Русі через князівські між­усобиці та напади кочівників відгукуються в серці болем. Та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів»?

Святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і шляхет­на людина. Картаючи Ігоря й Всеволода за свавілля, що призвело до но­вого лиха, він звертається із закликом до інших князів помститися «за землю Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославича». Цим він хоче об’єднати всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могут­ньою і незборимою. Автор «Слова…» оспівує мудрість і хоробрість Свя­тослава, адже великий князь київський не лише об’єднав руські землі, а й успішно переміг половців.

Ярославна. Дізнавшись про поразку русичів, поранення й полон чо­ловіка, Ярославна ладна на край світу полинути до милого її серцю му-жа-друга, щоб обтерти криваві рани на його дужому тілі…

Зауважимо: у невтішному горі Ярославна благає сили природи зменшити муки не лише свого мужа, вона вболіває й за інших воїнів-ру-сичів. Як це благородно! Отже, Ярославна не лише вірна дружина, а й свідома громадянка своєї держави, полум’яна патріотка, що виступає від імені «жон руських». Гуманна княгиня — заступниця всіх воїнів Київської Русі. І саме ця людяність і сила почуттів, краса вірності в ко­ханні возвеличують її в наших очах (Б. Степанишин).