(1839)

Літературний рід: лірика.

Жанр: послання.

Вид лірики: громадянська.

Провідні мотиви: захоплення героїчним минулим України; роль уроків історії для вирішення проблем сучасності; віра в безсмертя рід­ного народу.

Про твір: поштовхом до написання романтично-величального по­слання «До Основ’яненка» стала публікація в «Отечественньїх записках» нарису Г. Квітки-Основ’яненка «Головатий (Нарис для історії Малоро­сії)», який справив на Т. Шевченка глибоке враження. Поет заохочував свого старшого побратима висвітлювати історико-героїчну, патріотичну тематику, спонукав відтворювати в усій величі героїку минулого Украї­ни, щоб розбудити пасивних сучасників для боротьби за соціальне й на­ціональне розкріпачення народу, тим самим не розриваючи вісь безперер­вності історичного часу.

Поезія пройнята народнопоетичною символікою: місяць, вітер, чай­ка, степ, могили, домовина. Тропи також мають народнопісенне похо­дження: порівняння («Чайка скиглить літаючи, // Мов за дітьми пла­че»)’, персоніфікація («На тім степу скрізь могили // Стоять та суму­ють»)’, постійні епітети («сине море», «червоні жупани», «чужі люде», «слава козацькая»). Усе це сприяє висловленню основних ідей послання:

• минуле має дати відповідь на проблеми сучасності, щоб дізнати­ся, «Чия правда, чия кривда // чиї ми діти»;
• заклик поета оспівувати героїчне минуле народу;
• віра в безсмертя рідного народу, його мови, культури.

Елегійні описи славного історичного минулого, яке не вернеться, звеличення козацтва, сцени звитяжних козацьких походів характерні й для інших ранніх творів Т. Шевченка.