(1819)

Літературний рід: драма.

Жанр: соціально-побутова драма (за визначенням автора — малоро­сійська опера).

Тема: зображення життя й побуту українських селян на початку XIX ст.; вірність у коханні людей з народу.

Головна ідея: оспівування духовної величі людини з народу.

Дійові особи: стара вдова Горпина Терпилиха, її дочка Наталка; дале­кий родич Терпилихи Микола, коханий Наталки Петро; возний Тетер-ваковський, виборний Макогоненко.

Сюжет

І дія. Возний освідчується Наталці в коханні, вона йому відмов­ляє — возний просить виборного допомогти йому в «сердечному ділі» — Терпилиха докоряє Наталці за те, що вона відмовляє всім женихам — Наталка обіцяє дати згоду на одруження першому-ліпшому хлопцеві, який прийде її сватати, знаючи, що женихи„яким вона відмовила, і воз­ний уже не прийдуть свататися — Наталка помилилася: у цей же вечір виборний прийшов до Терпилихи, щоб допомогти в «сердечному ділі» возному — виборний умовляє Наталку послухати матір, яка мріє, щоб її донька жила в достатку.

II дія. Микола й Петро відразу ж після знайомства заприятелюва­ли—з хати Терпилихи виходять після сватання возний і виборний — від Миколи Петро дізнається, що возний засватав його кохану — Мико­ла вирішує допомогти Петрові, іде до Наталки й розповідає їй про по­вернення Петра — Терпилиха дуже засмучується — Петро віддає зароб­лені гроші Наталці, щоб їй ніколи не дорікнув возний — приголомше­ний вчинком хлопця, возний бере за руки Наталку та її коханого й про­сить Терпилиху благословити їх.

Про твір: за свідченням сучасників І. Котляревського, письменник використав для сюжету п’єси реальний факт, який мав місце в ті часи. Саме правдивим відтворенням життя українського селянства, побуту народу, прагнень і настроїв героїв, широким використанням фольклору, гумористичним і сатиричним забарвленням сцен «Наталка Полтавка» приваблива й безсмертна.

За жанром «Наталка Полтавка» — соціально-побутова драма, гли­боко національна характерами й естетичною формою. Іван Котлярев­ський визначає жанр як «опера малоросійська у двох діях», що передба­чає багато музики, пісень. До пісень одразу була написана музика. Усьо­го в тексті двадцять дві пісні (занумеровано 19) — арії, дуети, тріо, хор — як фольклорного походження («Віють вітри, віють буйні», «У сусіда ха­та біла»), так і літературного («Всякому городу — нрав і права», «Сонце низенько»).

Музику до «Наталки Полтавки» написало чимало композиторів. На жаль, ім’я першого композитора невідоме. У 1890 р. М. Лисенко поклав твір на музику, і його опера «Наталка Полтавка» стала шедевром світо­вого мистецтва, класичним зразком українського оперного репертуару, яка й нині не сходить зі сцени українських професійних театрів і є їх­ньою візитівкою. Цікаво, що І. Котляревський написав авторські комен­тарі й ремарки російською мовою. Герої його розмовляють українською, винятком є возний, який говорить суржиком.

Композиція твору проста, події розгортаються плавно, природно, без зайвих сцен і картин. Це стало одним із чинників тріумфу п’єси на світовій сцені, розуміння її змісту не лише українцями.

Новаторство п’єси «Наталка Полтавка» полягає в тому, що І. Котля­ревський головну героїню — дівчину-красуню Наталку — узяв із наро­ду й показав її як ідеал молодої українки, фактично позбавленої вад. Наталка Полтавка виступає як уособлення найкращих рис української жінки, що відстоює людську гідність, бореться за своє щастя.