Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш, що став народною піснею (філософсько-сати­ричний).

Вид лірики: громадянська (філософська).

Провідні мотиви: викриття суспільних вад; щасливий той, хто має чисте сумління.

Віршовий розмір: дактиль.

Тип римування: суміжне.

Про твір: у пісні «Всякому місту — звичай і права…» автор ставить в один ряд і засуджує здирників і бюрократів, розпусників і пияків, леда­рів і підлабузників. Ліричний герой вірша думає не про маєтки й чини, а про те, щоб мати чисту совість, жити мудро й померти з ясним розу­мом. Перемогти смерть здатна лише людина з чистою совістю й помис­лами, перед смертю всі рівні — і мужик, і цар.

Кожна шестирядкова строфа побудована на антитезі: у перших чоти­рьох рядках автор указує на суспільні вади, а останніми двома проти­ставляє недолікам суспільного життя ідеал чистої совісті й ясного розу­му. Останній рядок кожної строфи, крім завершальної, є рефреном, у якому сконденсований неспокій митця: «Лиш одне непокоїть мій ум».

Проблеми, порушені у творі, були злободенними в той час, а отже, і близькими простолюду, тому вірш «Всякому місту — звичай і права…» за­жив великої популярності, ставши народною піснею: відомі понад п’ятдесят її варіантів (а це одна з ознак фольклорного твору). Іван Котляревський один із варіантів цієї пісні використав як арію возного в п’єсі «Наталка Полтавка».